Не люблю своєї дитини Якщо...

Не люблю своєї дитини

Якщо зробити в Яндексе запит "не люблю", то першим із запропонованих варіантів пошуку буде: "Не люблю своєї дитини". Усвідомити це для жінки все одно, що признатися у вбивстві. А вимовити це вголос. Напевно, це як визнати свою ненормальність, природжену потворність.

З раннього дитинства нам вселяють, що жінка має бути милою, красивою, уміти готувати і вести господарство, забезпечувати тепло і затишок в будинку, стати матерью і любити своїх дітей.

Без цих "боргів" жінка, неначе і не жінка зовсім: життя її не вдалося, вона не відбулася як особа.

Та і життя багато втратило, якщо жінка не виконала своєї ролі: могла зробити щасливим чоловіка і не зробила, могла народити і виростити дитину в любові, але відмовилася від цього.

А ось що робити, якщо не могла? Хоче, старається і навіть одурює себе, що "любить", але не виходить. Не виходить любити.

І не виходить не у якоїсь однієї єдиної конкретної жінки, а у кожної, яка одного разу і пише, запинаючись при кожному дотику до клавіш: "Я не люблю своєї дитини". І у відчаї натискає "відправити".

Експерт сайту "Я - Жінка", психолог Марія Кувиркова відповіла на мої питання.

- Які основні причини нелюбові жінки до дитини, яка, по суті, спочатку є частиною її організму? Адже взагалі це диво, коли один організм вирощує усередині себе як частина абсолютно інший організм, з іншими хромосомами, іншими якостями. Звідки може прийти нелюбов до своєї частини?

- Основна причина нелюбові взагалі - неспівпадання по властивостях. Адже ми інстинктивно наближаємося до тих, з ким у нас є загальні бажання, і намагаємося віддалитися від тих, з ким наші бажання не збігаються.

У випадку з дитиною не можна сказати, що він є спочатку частиною тільки жіночого організму - адже без чоловічої частини жіночому організму нічого було б створювати.

Тому сприйняття виношуваної дитини, як свого або чужого, може залежати від взаємин з отцем дитини.

Але у результаті, як організм жінки погоджується прийняти чужу - чоловічу - частина, як свою, і працювати з нею, так і жінка повинна перебудуватися психологічно і прийняти створювану її організмом нове життя, як свою, злитися і об'єднатися з дитиною у всіх бажаннях.

Проте з різних причин це не завжди відбувається.

Окрім психічних і інших медичних відхилень, основна причина - стосунки в сім'ї і з іншим значущим для жінки оточенням: родичами, друзями, колегами по роботі. Любов залежить і від того, скільки емоційної підтримки отримує жінка під час вагітності і особливо після пологів з боку цього оточення. Дуже часто негативні емоції до дитини і не тільки можуть виникати просто із-за недосипання, нових турбот і, як наслідок, перевтоми.

Нарешті, жінка може бути просто не підготовлена психологічно до змін в житті. Раніше, коли в сім'ях були багато дітей, у дівчаток, яким часто доводилося допомагати матерям піклуватися про молодших братів і сестри, з ранніх років складалося правильне уявлення про ті труднощі і клопіт, який виникає в сім'ї з появою дитини. Але, в той же час, це дозволяло потім, коли дівчатка підростали і самі починали виконувати роль матери, відноситися до нових обов'язків, як до чогось абсолютно природного.

Зараз, коли в середньостатистичній сім'ї двоє дітей, що дозволяє "оберігати" дівчаток від зайвих турбот, вони часто зростають непідготовленими до материнства.

Вони просто не чекають, що на відміну від ляльки, яку із задоволенням наряджали в дитинстві, дитина плакатиме, хворітиме, пустуватиме, що практично весь свій особистий час треба присвятити дитині, його вихованню, навчанню навикам, - що кінець кінцем, треба буде жити потребам цієї маленької людини, а не своїми власними. Стереотипи руйнуються: замість ідилічної картинки з глянсового журналу або реклами памперсів - живий малюк, який абсолютно невідомо від чого кричить, вимагає постійної уваги, - загалом, геть позбавляє відчуття комфорту. Тоді вона може відчути себе пригніченою, опустити руки, сказавши, що не створена для материнства. Дитина - це свято, до якого потрібно добре підготуватися.

- Передбачається, що материнська тваринна любов до дитини - це щось само собою зрозуміле, майже фізіологічне. Як якщо у тебе народилася дитина, то повинне з'явитися молоко, закінчила годування - почалася менструація, і ти знову готова до зачаття. Але нібито щось зламалося на глибинному рівні ще до фізіології, і слідство не слідує за причиною.

- Материнська тваринна любов має на увазі, що жінка-мати готова забезпечити виживання нової людини - нагодувати, одеть-обуть, навчити елементарній самостійності і прийнятим взаєминам в суспільстві. Вона виливається в біологічно закладену тривогу жінки за здоров'я і життя дитини, як то кажуть, "жив-здоров і слава богу". При цьому психологічно знов обмовлюся, що ми в даному випадку не розглядаємо клінічні випадки може відбуватися і роздвоєння емоцій, коли жінка обтяжуватися материнством, але не може не хвилюватися за життя дитини і перестати забезпечувати його матеріальне існування. Такий внутрішній конфлікт може виливатися в емоційне насильство над дитиною, коли вона переносить на нього своє роздратування і відторгнення.

Якщо матери починає здаватися, що дитина сильно відрізняється від неї за властивостями, вона відчуває його чужим "неначе, не від мене народився", "це не моя дитина", "моя дитина так би не поступила", вона може його зненавидіти і бажати йому зла.

Емоційна прихильність жінки до дитини понад забезпечення його базових потреб - це теж природна добавка до природної любові природної тваринної любові, закладеної в нас від природи, але вона суб'єктивна.

Якщо жінка не відчуває, що вони з дитиною в чомусь важливому для неї схожі, то вона не може до нього душевно прив'язатися, і така мати не даватиме дитині відчуття душевної теплоти і близькості.

З іншого боку, саме суб'єктивність дає можливість жінці працювати з цією стороною взаємин, намагатися виправити своє сприйняття дитини, як чужого їй. Але для цього потрібно спочатку побачити зв'язок відсутності радості материнства з відсутністю внутрішнього зв'язку з дитиною. Побачити проблему - означає усвідомити брак і побажати мати цей зв'язок, побажати любити іншу людину.

- Так, проблема нашого часу не в тому, що жінки не люблять своїх дітей, а в тому, що вони усвідомлюють свою нелюбов. Тобто фізіологічний механізм не спрацював, сама собою любов не відкрилася, і жінка знаходиться в розгубленості, не знає що робити. Любові потрібно вчитися?

- Так, любові потрібно вчитися. Це увлекательный шлях всього нашого життя. Взагалі навіть на те, щоб фізіологічний механізм прихильності спрацював, йде час, іноді навіть місяці. Не можна стверджувати, що любов матери до дитини - це миттєве злиття: дитина народилася - і мати відразу прив'язалася до нього всіма фібрами душі.

Ні, навіть для досягнення базового зв'язку жінці необхідно постійно вкладати душевні сили в процес: у вагітність, пологи, годування, розвиток і тому подібне Коли вона вкладається і бачить результати, відбувається ще більше зближення - зв'язок зміцнюється.

Одночасно можуть виникнути і негативні емоції, викликані розкриттям в дитині инаковости відмінності від матери. Саме з негативними емоціями потрібно працювати, щоб подолати їх: не закривати очі, а знатися на деталях - звідки прийшло таке відчуття до дитини, чому, як можна обернути його в любов.

Ми витрачаємо роки, щоб досягти успіхів у вибраній професії, стати справжніми фахівцями своєї справи, а материнську любов хочемо освоїти за одні пологи. Це ілюзія.

- Що може збудити в жінці її інстинктивну любов, дати смак материнства, але на усвідомленому - не тваринному рівні?

- Ну, тоді це вже не інстинктивна любов, а здобуте наполегливою працею, усвідомлене відчуття. Відповідаючи на ваше питання, підкреслю ще раз важливість оточення: потрібно оточити себе людьми, які також хочуть виправити своє відношення до сім'ї, відповідними книгами і фахівцями, які можуть направляти в цьому питанні.

Передруковано з сайту "Я - Жінка"

Тетяна Хріпкина

Не люблю своєї дитини