Експеримент "The Washington...

Експеримент "The Washington Post" примушує задуматися.

Це було в січні 2007 року в підземному переході метро на станції L'Enfant Plaza у Вашингтоні. З вигляду звичайний чоловік грав на скрипці. Впродовж 45 хвилин він зіграв 6 творів. Навколо цієї станції розташовуються численні будівлі федеральних міністерств. Це був час пік, мимо нього пройшло декілька тисяч чоловік. Люди, занурені в свої думки, поспішали на роботу. А людина грала. Він грав близько години і лише 6 чоловік ненадовго зупинилися і послухали. Ще 20, не зупиняючись, кинули гроші. А станційна чистильщица взуттю вирішила, що скрипаль грав дуже голосно. Заробіток музиканта склав 32 долари і 17 центів.

І лише одна жінка дізналася музиканта. Це був Джошуа Белл Joshua Bell, визнаний кращим з скрипалів, що нині живуть в США. Лауреат премії 'Греммі' і премії Евері Фішера. Він грав дуже складні твори Крейслера, Шуберта, Массне і Баха на скрипці "Gibson ex Huberman", створеній в 1713 році Антоніо Страдіварі. Її вартість $3,5 мільйона. За два дні перед цим, у Бела був концерт в Бостоні. Квиток коштував від $100 і вище. У залі був аншлаг.

Експеримент з метро, придумали журналісти газети "The Washington Post". Вони хотіли з'ясувати, чи зможе людина в несподіваний і невідповідний, найбуденніший

Момент, оцінити красу. Чи зможе людина відвернутися від повсякденних турбот, щоб оцінити цю красу. Чи можна розпізнати талант при несподіваній зустрічі?

Суть експерименту була така: Белл, одягнений самим звичайним способом повинен був провести близько години в переході в уранішню годину списів. Автори наївно припустили, що у Вашингтоні, одному з самих "філармонічно розвинених" міст Америки, Белл збере величезний натовп. На жаль. Вони глибоко помилилися. Сам музикант був більше всього уражений тим, що основна маса перехожих його взагалі не помічала. Неначе його не було взагалі.

Підсумки експерименту були невтішні. Виявляється, у нас немає часу навіть на те, що б відмітити прекрасне, зупинитися ненадовго і послухати одного з кращих музикантів. Тільки не треба говорити, що всьому провиною ритм нашого життя.

Можливо варто зупинитися і задуматися, що точно також ми не помічаємо і упускаємо шанси, які іноді посилає нам доля.